Історичний нарис до 100-річчя з дня народження ГРС Кравця М.П.

Історія  кожного  міста  тісно  пов’язана  з  тими  видатними  особистостями,  які  народилися  у  нашому  рідному  Мелітополі.  6  травня  ми  будемо  відзначати  100-річчя  нашого  земляка,  Михайла  Пінхусовича  Кравця,  який  народився  у  той  самий  1920  рік,  коли  частини  Південного  фронту  вели  зачистку  території  України  від  контрреволюційних  банд  Врангеля.  На  території  Мелітопольського  повіту  продовжувалися  нальоти,  розганялися  ревкоми  і  здійснювалися  вбивства.

Родина  Кравців  мешкала  на  розі  вулиць  Старгородська (Красіна)  і  Інтеркультурна (Дзержинського)  за  тодішньою  будівлею  музею.  Умови  життя  описані  контролерами  фінансового  відділу: «токар,  40  років,  живе  зі  свого  ремесла, є  дружина  і  двоє  дітей,  заробляє  в місяць  60  крб.. На  базар  витрачає  кожного  дня  по  1  крб.  Середній  достаток – ліжко,  стіл, і  кілька  стільців.  Платня  за  квартиру  10  крб.  в  місяць.  2  кімнати,  3,5   квадратних  саженів»  Батько  нашого  Героя  Пінхос  Мордухович  був  депортований  з  зони  бойових  дій  у  Мелітополь,  як  і  тисячі  останніх  євреїв.   Повернувшись  з евакуації  Пінхос  Мордухович  Кравець  працював  на  заводі  «Металлоизделие»  слюсарем – ремонтником.   Пройшло  4  роки,  Кравець  оженився  тут  на  Фані  Львовні  Гольдшмідт,  якій  було  на  той час  21  рік.  До  1924  року Пінхос  працював  на  заводі  Зафермана,  токарем  з  металу,  де  були  тяжкі  умови  праці.  У  1925  році  він  заснував  токарно – слюсарню  майстерню,  де  був  єдиним  робітником.  Патент  у  нього  був  як  у  інваліда – безкоштовний.  Мати  була  домашньою  господаркою,  займалася  шитвом. У  євреїв  швацьке  ремесло  було  ділом  звичайним. Голова  сім’ї  працював  не  голкою,  а  молотком.  В  сім’ї  народилося  три  сина.  Старший  Мордух  (Михайло),  про  якого  сьогодні  піде  мова  був  активним  гуртківцем  Палацу  піонерів,  а  на   фронті  став  танкістом,  Героєм  Радянського  Союзу.  Середній брат  Арон  ( Олександр - 1925 р .н.)  на  фронті  командував  танком,  за  переказами  брата  Михайла  загинув  у  1945  році  при  визволенні  міста  Пловдів  (Болгарія).  Молодший  брат  Зяма  (Семен-1930 р. н.)  став   юристом.    Мордух   Кравець  вчився  у  СШ №3,  яку  закінчив  у  1938  році.  Потім  поступив  у  Дніпропетровський  металургійний  інститут (1938 рік).

У  1939  році  його  призвали  до  лав   радянської  армії.  До  травня  1942  року  Кравець  М.П.  вчиться  в  танковому  училищі. 

Коли  почалася  Друга  Світова  війна,  пішов  на  битву  з  ворогом  Мордух  Кравець, потім  брат  Арон.  Третій  брат  Зяма  залишився  з  батьками, так  як  на  той  час  йому  виповнилося  11  років.

Досконало  оволодів  знаннями  в  Борисовському  автомоциклетному   училищі  Кравець  Михайло  Пінхусович  і  у  званні  молодшого  лейтенанта  в  червні  1942  року  був  направлений  у  26  танковий корпус  5  танкової  армії.  Його  призначили  командиром  взводу  розвідки  56-го  окремого  мотоциклетного  батальйону.

В  ході  війни  багато героїв  показали  себе  дійсно  патріотами,  сміливими  воїнами.  Це  відносилося  до  танкістів – в  цьому  технічно  складному  роду  військ.  Мордух  Пінхусович  був  командиром  взводу  розвідки  51-ої  танкової  бригади,  він  приймав  участь  у  контрнаступі  під  Сталінградом  і  у  Курській  битві,  неодноразово  захоплював  «язиків»,  здійснював  диверсії  в  тилу  ворога.

Журналіст Ілля  Кацнельсон  писав: «в  вересні  1943  року 3-я  танкова  армія  вийшла  до берегів  Дніпра.  Старший  лейтенант  Кравець М.П.  запропонував  командуванню  операцію по  захвату  розвідувального  літака - «рами»,  який  приземлився  на  правобережному  польовому  аеродромі.  Вночі  розвідники  взводу  Кравця  переправилися  через  Дніпро,  знешкодили  караул, відібрали  мапи,  фотоплівку,  знешкодили  навігаційні  прилади,  бензобаки.

Вночі  7-го  листопада  1943  року  на  трьох  танках  розвідники  Кравця  ввірвалися  в  Фастів  та  знищували  військову  ворожу  техніку,  автомашини,  живу  силу  ворога.  А  розгром  ворожого  гарнізону  завершив  танковий  батальйон. Тут,  у  Фастові  Михайло  Кравець  був  двічі   поранений. Але  про  взяття  Фастова  командир  розвідників  дізнався  вже  далеко  від  фронту  у    госпітальній  палаті.  Там,  в  ту  ніч,  він  був  тяжко  поранений.  Потяглися  сумні  дні  у  ліжку.  Закінчилася  осінь,  почалася  зима.  Він  лежав  і  думав,  згадував  минулі  бої,  аналізував  їх,  благо  часу  тепер  було  набагато  більше.

Сусід  по  палаті,  який   в  цей  час   читав  газету,  скочив  з  ліжка  з  криком: » Михайло!   Поздоровляю!»,  пошкандибав  до  нього  протягуючи  газету.  Він  раз  і  другий  раз  прочитав  Указ  Президії  Верховної  Ради  СРСР   «За  виключний  героїзм  і  мужність  присвоїти  звання  Героя  Радянського  Союзу  гвардії  старшому  лейтенанту Кравцю  Михайлу  Пінхусовичу   і  ніяк  не  міг  повірити,  що  це  йому,  єврею,  за  його ратні  діла  надана  така  нагорода .  З  того  дня  і  рани  ніби  стали  швидше  загоюватися.  У  лютому  він  був  вже  у  своїй  танковій  бригаді.

Тут  він  одержав  нове  призначення -  командир  мотоциклетної  роти  розвідувальників.

Знову  почалися  бойові  будні,  бригада  у  складі славетної  3-ї  гвардійської  танкової  армії,  якою  командував гвардії  генерал-лейтенант  Рибалко,  діяла  тоді у  Західних  областях  України,  завершуючи  остаточне  звільнення   радянської  землі  від  нацистів.  І  знову  розвідники,  як  і  завжди,були  попереду.

 Кремезний,  з  насупленими  бровами  Михайло  Кравець  на  перших  порах  не  викликав  особливих  симпатій  у  бійців,  які  попадали  до  нього  в  окремий  розвідувальний  взвод  51-ої   танкової  бригади.  Але  минав  час  і  новоприбулі  переконувалися,  що  під  зовні  суворим  виглядом  криється  доброта  і  душевність.

І  словом  і  власним  прикладом  вчив  він  їх,  як  треба  воювати,  щоб  самим  залишитися  живими , оберігав  від  зайвої  небезпеки,  перекладаючи її  на  власні плечі.

Так  було  і  того часу,  як  командир  поставив  перед  ними завдання : розвідати  сили  фашистів  на  території,  яку  батальйон  мав  брати.  14  липня  1944 року  в  районі  села  Олейнів  розвідувальна  група  Кравця   захопила 4-х  полонених.  Наступного  дня  на  височині  416  метрів  було  виявлене  вороже  угрупування  в  складі  125  танків. І  так  з  дня  на  день.

  У  січні  1945  року  група  танкістів  під  командуванням  Кравця  отримала  завдання:  вночі  розвідати  оборону  відступаючого  ворога.  Наскочив  на  німецьку  колону,  танкісти  врізалися  в  неї,  роздавлюючи  її  гусеницями,  розстрілюючи  нацистів  з  гармат,  кулеметів,  закидавши  гранатами.  Групою було  знешкоджено  18  автомашин,  35  повозок,  до  2000  солдат  і  офіцерів.

Противник,  при  появі  розвідувальної  групи  не  зумів  здійснити  спротив.  Група  Кравця  проникла  через  бойові  порядки  противника, подолавши  три  смуги  оборони  і  рви,  знешкодив  на  своєму  шляху воїнський  ешелон  і  вийшла  до  міста  Кшешуєв,  де  на  охороні  переправи  знаходився  батальйон  саперів.  Використавши  темряву,  раптовість,  група  Кравця  М.П.  захопила  переправу.

 За  мужність,  відвагу   і  героїзм   Герой  Радянського  Союзу  гвардії  капітан  Кравець  Михайло  Пінхусович  удостоєний  другою  медаллю  « Золота  Зірка».  Нагородний  лист  з  цим  заключенням  командира  батальйону  відправився  «наверх».  Пройшов  чотири  інстанції,  його  підтримали.  Останнім  біля  слова  «достоїн»  поставив  підпис  командуючий  бронетанковими  частинами  1-го Українського  фронту.  Але  нагорода  дійшла  до  Героя  у  квітні  1945  року.  Кравця  нагородили  Другим  орденом  Леніна.  Минали  доби  жорстоких  боїв,  доби  втрат  і  мужності,  але  ж  день  на  шляху  до  Перемоги  все - таки  настав.  Кравець  М.П.  брав  участь .у  боях  за  Берлін,  звільняв  Злату  Прагу.  Закінчив  війну у  званні  капітана  на  посаді  начальника  штабу  окремого  мотоциклетного  батальйону.  На  його  грудях  сяяли  Золота  Зірка  Героя,  ордена  Леніна,  Червоного  Прапору,  та  Вітчизняної  війни.  Після  війни  Михайло  Пінхусович  Кравець  продовжував  службу  у  танкових  військах,  закінчив  командний  факультет  військової  академії.  Викладав  у  вищих  учбових  закладах.  З  1952  року  був  на  різних  посадах  у   частинах  Уральського  Воєнного округу .  У  1971  році  за  станом  здоров’я  був  звільнений  в  запас  у  званні  полковника  і  працював  у  народному  господарстві.  З березня  1972  року  працював  інженером  на  машинобудівному  заводі  в  місті  Подольск  Московської  області.

Ведуча : У  травні   1969  року  Михайло  Пінхусович  приїздив  до  Мелітополя,  ходив  по  центральній  частині  міста,  як  раз  там,  де  була  його  СШ  №3,  ходив  по  вулицях,  де зустрічався  зі  своєю  коханою  дівчиною  Лідочкою . Де  вона?   Чи  жива  досі?  Але  відповіді  на це  запитання  він  так  і  не  отримав. Стемніло….   Він  з  закритими  очима  бачив  кожну  стежку  рідного  Мелітополя.

Михайло  Пінхусович   Кравець  помер  у  1983  році.

Він  живий.  Живе  у  назві  вулиці  нашого  міста,  у  наших  повсякденних  справах,  у  своїх дітях  і  онуках.   Живе  і   житиме  вічно.