Ядра з чавуну колекція Д.І. Яворницького

Мелітопольський міський краєзнавчий музей продовжує радувати своїх віртуальних відвідувачів історіями про оригінальні, часом незвичайні та рідкісні експонати своїх зібрань.
Сьогодні продовжимо розповідь про ядра з чавуну. Таке ядро є і у нас (МКМ-В 213 КВ 6936) зі знайомої вам колекції Д.І. Яворницького. Уважний читач пам’ятає, що в кінці XV століття металеві ядра почали витісняти кам’яні. Їх потужна вага благотворно вплинула на довжину ствола гармати - її вдалося збільшити на 20 калібрів.
• Спочатку калібру не надавали особливого значення - при заряді головним було, щоб ядро помістилося в стовбур гармати, а буде воно нормальним або занадто маленьким - неважливо. Незабаром зброярі прийшли до висновку, що від правильно підібраного калібру безпосередньо залежать швидкість і траєкторія польоту ядра. Тоді-то і з'явилася перша калібрувальна шкала. Це дозволило підігнати розмір ядра під стовбур гармати, зробивши його трохи менше.
Завдяки таким змінам ядро отримувало максимальний імпульс під час вибуху пороху, вилітаючи на максимальну відстань. Ось так ядро гарматне стало вдосконалюватися з військової боку.
Мало хто знає, що гарматне ядро мало кілька пристроїв.
• Зверніть увагу - в деяких історичних фільмах ядро гарматне не просто розбиває стіну будівлі або борт корабля, воно при цьому ще й вибухає. Не варто плутати суцільнолите гарматне ядро і бомбу такої ж форми. Відмінність полягала в тому, що бомба була всередині порожнистою. У неї навантажувався порох, а зі спеціального отвору виводився гніт. Гніт підпалювався, гармата вистрілювали снаряд, і при зіткненні з поверхнею він вибухав.
Але не тільки таким був пристрій гарматного ядра кілька століть назад. У військових діях широко застосовувалися гартовані ядра. Бомби не завжди вибухали в належний час, часом гніт догорав прямо в стовбурі гармати, розриваючи її на частини.