Дерев’яний ціп XIX століття

Цього осіннього дня ми повертаємось з уже відомою всім колекцією старожитностей XIX століття Дмитра Івановича Яворницького. Сьогодні хочемо познайомити своїх читачів з цікавим знаряддям праці для молотьби зернових культур (пшениця, жито, ячмінь). Це такий собі незвичайний «ручний комбайн» - дерев’яний ціп XIX століття (КН 6818 МКМ – В 498). 
Раніше молотьба була однією з основних сільськогосподарських операцій.  Пізніше цей процес механізували. Почали зявлятися молотильні котки (гармани) з кінною тягою. На сучасних хлібозбиральних комбайнах операції обмолоту й провіювання здійснюються одразу після зрізання колосся за допомогою автоматизованих агрегатів. З полів до зерносховищ відвозять вже обмолочене зерно. У невеличких господарствах можуть використовувати й молотарки, і тільки зрідка — ціпи.
Ціп як правило, складається з таких деталей: ціпи́лно — держак до 2 м завдовжки; бияк (бич) — коротша робоча частина; ка́пиця — короткий ланцюжок або ремінь, що з'єднує ціпилно з бияком. Шкіряна капиця також називалася ву́голов і складалася з двох вилиць, що охоплювали кінці ціпилна й бияка, та ремінника́ у вигляді кільця, яке з'єднувало їх . Існували також варіанти ціпів з ціпилном і бияком однакової довжини (схожі на японські нунчаку), а також ціпи з кількох ланок.
• Ціпи слуговали селянам примітивним засобом самооборони, існував навіть різновид холодної зброї — бойовий ціп. 
• Від ціпів для обмолоту рису, як вважається, ведуть своє походження й нунтяку (нунчаку).