"Теплі спогади про зиму в Мелітополі" частина 2

"Теплі спогади про зиму в Мелітополі"

Встелені снігом алеї та тротуари проспекту ім. Б. Хмельницького.

Засніжений, весь у заметах парк відпочинку ім. М. Горького. Гілки дерев аж згинаються під вагою сніжних «шуб». Не кожною доріжкою й пройдеш – снігу цілі кучугури – справжнє царство Діда Мороза. Тільки зачепи необережно якусь гілку – і на тебе зразу ж рине, як водоспад, сніг. Пострижені у вигляді куль кущі перетворилися на гігантські снігові кулі. Іній на тоненьких гілках кущів бузку зробив їх схожими на рифи білих коралів. Товстим шаром лежить сніг на дахах дерев’яних яток та павільйонів, столиках, лавках.

От де роздолля для дітлахів! Можна покачатися в снігових заметах, можна виліпити сніговика, і не такого тендітного, як зараз, бо снігу обмаль, а справжнього: товстезного, опасистого, можна хоч весь день кататися на санчатах або ганяти у хокей кригою замерзлої балки. Але, звісно, потрібно добре одягтися. Холодні зими потребували теплого одягу. Звична одяганка для малечі взимку – теплий светр, як правило, двоє штанів: одні вовняні, тонкі і щільні – під низ, а зверху – трикотажні, бажано « з начосом», широкі, які заправлялися у валянки. Валянки то окрема історія. Їх носили й деякі дорослі, але діти – до певного віку всі. Валянки були чорні або жовтуваті. Були вони дуже теплими, але не дуже зручними, бо нога в них не гнулася, і діти, які бігали, гралися, каталися з гірки або на санчатах, їх часто губили. Трагедією це, звісно, не було: знайшов, сніг витрусив, натягнув на ногу та й по всьому, але інколи зіскакували калоші – надягти їх на валянок вдавалося не відразу, бо на морозі вони «дубіли», їх десь у сторонці залишали, потім забували, і от це вже ставало проблемою: знайти калоші за розміром валянок справжній «квест».

 Фото з фондів Мелітопольського краєзнавчого музею

#ТепліСпогадиПроЗимуВМелітополі

#MLTMuseum #MuseumFromHome #MLTMuseumFromHome

#Melitopol