Дерев’яні українські ложки XIX століття

В минулих постах ми розповідали про українську мальовану миску та історію її виникнення. Сьогодні ж мова буде йти про дерев’яні українські ложки XIX століття (МКМ-ОР 260 КВ 3942 та МКМ-ОР 261 КВ 3943), бо як кажуть в одному українському прислів’ї: «До миски треба й ложки».

Трохи передісторії:

 Історія ложок починається у період неоліту. Перші ложки з обпаленої глини з'явились приблизно у III тисячолітті до н. е. В античні часи вони виготовлялися з таких матеріалів як ріг, риб'яча кість, дерево, бронза, золото та срібло.

 Для зберігання ложок в українських хатах міг влаштовуватися спеціальний тримач — ліжник (на Бойківщині траплялася назва жичник), який являв собою брусок з отворами, прикріплений до стіни біля мисника. Запорожці носили ложку в особливому поясному футлярі, який називався ложечник.

 В Україні налічувалося до 150 видів ложок: батьківська, захалявна (яку носили за халявою), козацька, межеумок (проста селянська нефарбована ложка), міщанська (тонкого, чистого оброблення), монастирська, насипна, рибальська, розливна (ополоник), циганська, чумацька (товстіша та грубіша за селянську).

 В словнику Даля представлені деякі види дерев'яних ложок: межеумок (звичайна), бурлацька (погрубіше), баська́/боська́ (довгаста, з тупим носом, буквально — «гарна»), півбоська (більш округлої форми, ніж боська), тонка (тонкої роботи, чистого вироблення). Майстри, що займалися виготовленням ложок, називалися ложечниками чи ложкарями.