Інформаційно-пізнавальний цикл «ДОСЛІДНИКИ ЗАПОРІЗЬКОГО КРАЮ» КЕППЕН Петро Іванович

Шановні друзі! Напередодні Дня археолога пропонуємо вашій увазі наш новий проєкт - Інформаційно-пізнавальний цикл «ДОСЛІДНИКИ ЗАПОРІЗЬКОГО КРАЮ»!

Отже, починаємо -

КЕППЕН Петро Іванович (19 лютого (2 березня) 1793 року, м. Харків – 23 травня 1864 року, Крим) – вчений німецького походження, академік, один із засновників Російського географічного товариства. Є автором праць з історії, географії, етнографії, демографії та статистики.

Народився 2 березня 1793 р. у Харкові. 12-річним поступив на підготовчий відділ Харківського університету. З 13-ти років почав працювати підканцеляристом у Харківській губернській креслярні. Того ж року став канцеляристом і губернським реєстратором. 16-річним отримав чин колезького реєстратора і став студентом етико-політичного факультету. У 19 років отримав ступінь кандидата. 21-річний Кеппен захистив дисертацію, закінчив навчання зі ступенем магістра правознавства. Далі була робота в Поштовому департаменті у родича, чоловіка рідної тітки, М. Яновського. У 1819 р. побував у Таврійській губернії, ревізуючи підвідомчі поштові станції Білоруського тракту до Криму та Кавказу, створив план Ольвії (з околицями). У 1821 р. вирушив у тривалу приватну подорож Центральною Європою, займався археологічними розвідками, зустрічався з науковцями, літераторами різних країн. Повернувшись 1824, виконував обов’язки чиновника з особливих доручень міністерства народної освіти. У 1825 р. Тюбінгенський університет надав П. Кеппену ступінь доктора філософії, в наступному Імператорська Академія Наук обрала його членом-кореспондентом.

1816 року став одним із засновників Товариства любителів російської словесності. 1825-1826 року видавав один із перших бібліографічних журналів царської Росії “Библиографические листы”.

Після одруження у 1827 року разом із родиною Кеппен переїхав до Криму. Він прийняв посаду помічника інспектора шовківництва по Південній Росії й придбав землю й оселився на березі моря у Карабагу («Чорний сад»).Він кожного року відправлявся в експедиції, доволі часто Кеппен бував у Приазов’ї та Придніпров’ї. Переїжджаючи Дніпро, Петро Іванович записав у щоденнику: «Ступивши на землю малоросійську, я дякував Богові за повернення до вітчизни. Мій девіз: вітчизні – життя».

У 1832 році в царській Росії була заснована премія Павла Демидова, її розмір 5 000 крб. асигнаціями або 1 428 крб. сріблом. Першим її удостоївся Петро Кеппен за розвідку “Про виноробство й торгівлю вином у Росії”.За сім років, проведених ученим у Криму, він уклав знаменитий “Кримський збірник. Про старожитності Південного берега Криму та гір Таврійських”, виданий 1837 року з присвятою наступникові престолу, майбутньому імператорові Олександру II, за що автор одержав діамантовий перстень. До цього збірника, було видано чудову велику карту Південного Криму (на чотирьох великих аркушах) із покажчиком до неї, що було вперше в царській Росії. У збірнику Петро Іванович опублікував з’ясовані ним старі назви міст і населених пунктів Криму. Наприклад, подав 22 імені м. Старий Крим.

Цього року Кеппен проводив ревізію державного майна в Таврійській губернії. Він ознайомився із курганами Корсак-могила, Куляб-Могила, Токмак-Могила, багатьма могилами з народними назвами. Великий інтерес у вченого викликали Кам’яна Могила, про яку Петро Іванович писав: «В одному місці був вхід у печеру, в якій один із моїх провідників бачив на стіні написи, з яких один був із аршин чи більше, складаючи собою рядок, у других місцях були висічені окремі слова».

У Запорізькому краю Кеппен познайомився з Іоганом Корнісом, який власним коштом проводив розкопки. Кеппен дізнався про роботи німця, доповів про це на засіданні Російської Академії Наук. Зрештою, йому вдалося домогтися надання грошей для досліджень на річці Молочній. За наступні три роки Іван Корніс розкопав 10 курганів кочівників IX – XIII ст. і описав їх. Про ці дослідження Кеппен писав у історико-філософському випуску Академії Наук.

«Моє постійне прагнення – бути точним виконавцем покладених на мене моральних і службових обов’язків», – говорив про себе Петро Іванович, тому йому довелося переїхати до Петербурга на запрошення президента АН графа Уварова. За короткий час він підготував і видав першу етнографічну карту Росії, генеральну карту Росії, географічно-статистичний словник, за що удостоївся премії ім. Жуковського.

У 1845 році був одним із фундаторів Російського географічного товариства, у якому очолював відділ статистики. Він організував систематичний збір даних про національний склад населення Росії й 1851 року надрукував першу “Етнографічну карту Європейської Росії”.

Останні два роки життя Кеппен прожив у своєму маєтку в Карабаг-Бурун (поблизу Алушти, підніжжя гори Кастель). 23 травня 1864 року його не стало. Серед посаджених ним кипарисів, на родинному цвинтарі Петро Кеппен знайшов останній притулок.

Дякуємо за інформацію пані Галині Черкаській та порталу UA History

#MLTmuseum #Мелітопольськийміськийкраєзнавчиймузей #Деньархеолога #15серпня #ПетроКеппен #дослідникиЗапорізькогокраю #археолог #музейнапрограма #археологічніпамяткиЗапоріжжя #UAHistory #КримцеУкраїна #Мелітополь #САМЕТУТ #серпень2021