Інформаційно-пізнавальний цикл «ДОСЛІДНИКИ ЗАПОРІЗЬКОГО КРАЮ» до Дня археолога РУДИНСЬКИЙ Михайло Якович

Інформаційно-пізнавальний цикл «ДОСЛІДНИКИ ЗАПОРІЗЬКОГО КРАЮ» до Дня археолога

РУДИНСЬКИЙ Михайло Якович (14 (27) жовтня 1887 року – 23 червня 1958 року) – відомий український археолог, педагог та музейний діяч, історик, мистецтвознавець, доктор історичних наук.

Михайло Рудинський народився 1887 року в невеличкому повітовому містечку Охтирці на сучасній Сумщині в родині земського лікаря. Освіту отримав у Охтирській гімназії, продовживши навчання в Петербурзькому, згодом Харківському університетах. «Моє дитяче захоплення археологією, в його чисто хлоп'ячій формі,... прийшло без найменших сторонніх впливів. Його джерелом була глибока любов до природи, яку збудили в мені наш дім, Охтирка і незрівнянні своїми враженнями її чудові околиці, любов, що з нею прожив я все своє життя».

М. Я. Рудинський захистив магістерську дисертацію про неолітичні пам'ятки Середнього Поворскля, видавши згодом на цю тему свою першу наукову статтю в Полтаві 1919 року. Подальший життєвий шлях вченого проліг через Путивль, Переяслав, Київ та Петроград, де молодий педагог у середніх навчальних закладах прищіплював учням любов до батьківщини і вітчизняної історії, знайомився і співпрацював з корифеями української науки і культури, вів розкопки у численних експедиціях, подорожував.

На хвилі національного піднесення 1917 року М. Я. Рудинський повертається до рідної домівки, а восени того ж року переїзджає до Полтави. В місті він обіймає посаду завідуючого педагогічним бюро Полтавського губернського земства, поринає у видавничу діяльність, стає членом наукових товариств, зближується з яскравим колом широко відомих діячів української науки - В. Бучневичем, К. Мощенком, І. Павловським, Л. Падалкою, В. Щепотьєвим, В. Щербаківським та ін.

Любов до старожитностей приводить Рудинського до Народного музею Полтавщини (так звався тоді Полтавський краєзнавчий музей), до головування у Губернському комітеті охорони пам'яток старовини та мистецтва.

На 1922-1924 pp. припадає найбільш активний період польових археологічних і етнографічних досліджень музею, очолюваного вченим. Нові відкриття та переосмислення діяльності попередників закладають підвалини успішної видавничої наукової роботи музею, яка може бути взірцевою для всієї України.

Та принципове ставлення до виконання своїх обов'язків, авторитет М.Я. Рудинського як вченого й інтелігента, починають турбувати представників влади. Але Михайло Якович вже був надто відомою особистістю в Україні. Його запрошують до Лаврського музейного містечка у Києві, історичного музею.

З 1925 року Михайло Рудинський працював у Всеукраїнському музейному містечку в Києві, з 1926 – у археологічному відділі Всеукраїнського історичного музею імені Тараса Шевченка, поряд з досвідченими і відомими археологами Валерією Козловською та Данилом Щербаківським. Внаслідок конфліктної ситуації, спричиненої призначенням на посаду директора Всеукраїнського історичного музею чекіста Андрія Винницького, Михайло Рудинський на початку 1927 року звільнився за власним бажанням.

Після переїзду до Києва, працюючи у київських музеях, у 1924-1928 роках був вченим секретарем Всеукраїнського археологічного комітету ВУАН, а також позаштатним співробітником Кабінету-музею антропології та етнології імені Федора Вовка при ВУАН. З 1925 року Михайло Рудинський за дорученням ВУАН здійснив чимало експедицій у різні регіони України, проводячи чи не наймасштабніші польові археологічні дослідження на терені вивчення пам'яток кам'яного та бронзового віку, організовує діяльність Дніпробудівської експедиції Наркомосвіти України. У 1925 році, під час двох своїх відряджень на Новгород-Сіверщину, Глухівщину і Кролевеччину, на річці Смячці відкрив дві нові археологічні культури.

1929 року Михайло Рудинський (на той час – вже штатний співробітник відділу передісторії Кабінету-музею антропології та етнології ВУАН) очолив археологічну експедицію, у якій, крім працівників Кабінету-музею, взяли участь науковці Глухівського, Конотопського та Сосницького музеїв. Того року поблизу села Мар’янівки на Глухівщині була виявлена пам’ятка доби бронзи.

Після реорганізації у 1934 році Кабінету-музею антропології та етнології ВУАН його археологічні колекції були передані до Інституту історії матеріальної культури (з 1938 року – Інституту археології УРСР). Нині археологічні колекції колишнього Кабінету-музею антропології та етнології ВУАН (більшість яких зібрав Рудинський) перебувають у фондовому зібранні НМІУ. Про те, наскільки широкою була географія наукових експедицій Михайла Рудинського у 1925 – на початку 1930-х років, свідчать назви населених пунктів України, звідки дослідник привіз до Києва археологічні колекції: Черкащина (Трахтемирів), Надпоріжжя (Волоське, Кодак, о. Лоханський), Чернігівщина та Сумщина (Кудлаївка, Пирогівка, Смяч, Охтирка, Журавка, Дігтярівка, Мар’янівка, Мізин, Пушкарі), Хмельниччина (Бакота, Брага, Врублівці, Губарів, Загоряни, Кадиївці, Калачківці, Китайгород, Конилівка, Кужелеве, Летичів, Меджибіж, Озаринці, Отроків, Патринці, Рогізна, Сокіл, Стара Ушиця, Студениця, Фридрівці), Вінничина (Нагоряни та Хоньківці).

У 1930 році Михайло Рудинський, разом із відомими науковцями взяв участь у написанні статей до путівника «Київ: Провідник», виданого під егідою ВУАН. Участь у цьому видавничому проекті стала однією з причин арешту Михайла Рудинського, у 1934 р. звинуваченого в участі у «підпільній націоналістичній організації».

Повернувшись у 1944 році із заслання, Михайло Рудинський завідував відділом первісної археології Інституту археології АН УРСР у Києві, у 1948 році захистив докторську дисертацію, і до кінця свого життя продовжував займатись археологією – у 1950-х pp. Михайло Якович очолював відділ первісної археології цього ж інституту. Активно вів польові дослідження В останні роки життя займався вивченням унікальної пам’ятки первісного мистецтва, «первісної картинної галереї» кам’яного, мідно-бронзового, раннього залізного віків – Кам’яної Могили під Мелітополем (сім сезонів, між іншим!). Один з гротів, під яким працював М. Рудинський, і біля якого розміщувалися намети експедиції названо в його честь. М. Рудинський писав про одне із зображень що « .. тут зображена пара биків (тобто їх роги, ярмо і дишло), котрі тягнуть якийсь предмет, виконаний у вигляді прямокутника перехрещеного трьома паралельними лініями – праобраз ..землеробського знаряддя або транспортного засобу». Вгадується схожість так званої кам’яномогильської «Упряжі з биками» зі стилізовано-схематичним зображенням на Карпівській стелі (Кременчуччина, зберігається в скансені музею в м. Горішні Плавні).

Помер М. Я. Рудинський 23 червня 1958 року, похований на центральній алеї Байкового кладовища в Києві, де над могилою стоїть скромна гранітна стела з написом «Михайло Рудинський – археолог».

#MLTmuseum #Мелітопольськийміськийкраєзнавчиймузей #Деньархеолога #15серпня #дослідникиЗапорізькогокраю #МихайлоРудинський #археолог #видатнімелітопольці #музейнапрограма #археологічніпамяткиЗапоріжжя #Мелітополь #знаминашаісторія #САМЕТУТ #серпень2021