Інформаційно-пізнавальний цикл «ДОСЛІДНИКИ ЗАПОРІЗЬКОГО КРАЮ» до Дня археолога СЕРДЮКОВ Дем’ян (Даміан) Якович

Інформаційно-пізнавальний цикл «ДОСЛІДНИКИ ЗАПОРІЗЬКОГО КРАЮ» до Дня археолога

СЕРДЮКОВ Дем’ян (Даміан) Якович (1 листопада 1863 року – 12 квітня 1934 року) – педагог, народний вчитель, дослідник старожитностей Мелітопольщини та Запоріжжя, земський діяч, а також ініціатор створення і перший директор Мелітопольського краєвого музею (зараз Мелітопольський міський краєзнавчий музей).

Перші кроки на ниві народної освіти на посаді вчителя I Мало Знам’янського народного училища Мелітопольського повіту були зроблені Д.Я. Сердюковим 1 вересня 1882 року. Педагогічну освіту він здобув після завершення повного курсу навчання в Преславській учительській семінарії.

Захоплення археологією, яке він поєднував з діяльністю вчителя, стало для Дем’яна Яковича такою ж відповідальною справою, як і навчання селянських дітей у народному училищі. Інакше б важко було пояснити рішення Таврійської Вченої Архівної Комісії (ТВАК) про його обрання у березні 1899 року членом ТВАК.

З його іменем пов’язані й одні з перших археологічних досліджень у районі Кам’янського городища. «Учитель местного училища Д.Я. Сердюков в продолжение 16 лет собирал различные случайные находки, происходящие из кучугур, и представил эту интересную коллекцию в дар комиссии» – зазначалося у збірнику звітів Імператорської археологічної комісії за 1899 рік. Цього ж року комісія доручила йому провести на території пам’ятки археологічні розкопки. Роботи тривали й наступного року, після чого дослідник зробив висновок про наявність на території городища скіфського поселення. Подальша доля його колекції, на жаль, не відома. Іншому досліднику Кам’янського городища, Б.М. Гракову, розшукати знахідки Сердюкова так і не вдалося, хоча за документами комісії вони нібито потрапили до Державного історичного музею у Москві. Як відомо, за дорученням Імператорської Археологічної Комісії у 1901 р. Д.Я. Сердюков дослідив кілька курганів на Чонгарському півострові. В одному з них, безіменному, розташованому поблизу хутора Ново-Василівка Ново-Троїцької волості Таврійської губернії, він розкопав 9 поховань.

Сільський вчитель брав також активну участь у різноманітних заходах, що влаштовувалися в повіті Мелітопольським земством. Зокрема, в грандіозній за масштабами сільськогосподарській виставці в Мелітополі 1898 року. Імена Дем’яна Яковича та Варвари Яківни були серед тих її учасників, які надали «…делу выставки громадные услуги». Про їхнє « видное участие на выставке» не лише експонатами, але й через залучення до участі в її роботі значної кількості експонентів, знаходимо відомості в постановах Мелітопольських земських зібрань. На цій же с/г виставці він одержав срібну медаль, а також свідоцтво до неї від Московського Товариства сільського господарства. Нагороду йому було вручено за поширення сільськогосподарських знань. До речі, поширення сільськогосподарських знань було ще одним важливим напрямком багатогранної діяльності народного вчителя. Про це, зокрема, свідчать його ґрунтовні публікації на сторінках періодичних видань Російського Імператорського Товариства садівників.

Предметом досліджень вчителя Сердюкова у цій царині були питання, пов’язані з розвитком плодівництва серед селян Кам’янки та Великої Знам’янки. Ґрунтовно та фахово розуміючись на цих проблемах, він аналізує діяльність шкільного розсадника, закладеного у Малознам’янському I земському народному училищі в 1894 р. Через кілька років, він доводить вже на конкретних фактах позитивний вплив розсадника на тутешні селянські сади. Дослідник порушував також актуальну проблему боротьби зі шкідниками садів, докладно описував сорти плодових дерев, що їх розводили селяни у власних садах.

Підкреслимо, що на рубежі ХІХ-ХХ ст. серед різноманітних заходів, що пропонувалися ним для подальшого розвитку тут садівництва та виноградарства, були й пропозиції щодо влаштування школи садівництва та необхідності влаштування земського розсадника.

Його багаторічна праця на ниві поширення сільськогосподарських знань була відзначена належним чином. – 15 січня 1907 року за виявлені послуги сільському господарству протягом 25 років він одержав спеціальний нагрудний знак.

Як відомо, у 1903 році дійсний член ТВАК Д.Я. Сердюков звернувся з відповідним листом до Комісії, в якому він запропонував «взять на себя труд» з розкопок кургану Солоха, поблизу с. Велика Знам’янка, на який «…обратил внимание член Императорской Археологической Комиссии Ф.А. Браун в 1898 году». При цьому він повідомив Комісію, що за його розрахунками вартість розкопок кургану становитиме не менш ніж 500 крб. У червні того ж року Імператорська Археологічна Комісія повідомила ТВАК, що не вважає за потрібне надалі виділяти кошти на розкопування кургану аж «…до нового тщательного осмотра его кем-то из ее членов». На початку листопада 1903 року Імператорська Археологічна Комісія все ж доручає йому дослідити курган, однак у квітні наступного 1904 року «…ввиду обстоятельств военного времени (война с Японией) и вызванных ими сокращений в смете комиссии раскопка этого кургана была отложена впредь до более благоприятных времен…». В подальшому ж, як відомо, ініціатору розкопок Солохи Д.Я.Сердюкову довелося лише спостерігати за розкопками знаменитого кургану, дослідження якого в 1912-1917 рр. здійснював старший член Археологічної комісії, а також дійсний член ТВАК професор М.І. Веселовський.

З 1 вересня 1909 року він змінив місце своєї роботи. Позаду залишилися 17 років навчання дітей у Мало-Знам’янському I народному училищі. З цього часу розпочалася праця на посаді вчителя у Василівському II народному училищі Мелітопольського повіту Таврійської губернії. Разом з ним туди ж, у Василівське II, перейшла на роботу і В.Я.Сердюкова.

Про його авторитет як досвідченого вчителя свідчить, зокрема, й такий красномовний факт. У 1911 році Мелітопольська земська повітова Управа відрядила «… старого учителя», делегатом на Московський загальний земський з’їзд з народної освіти.

Восени (за іншими даними з 15 березня) 1912 року колишній вчитель Д.Я. Сердюков, маючи за своїми плечима 30-річний стаж учительської служби, переходить на роботу до земської управи. Його прізвище на посаді завідувача шкільним та позашкільним господарством є в розподілі утримання штату канцелярії Мелітопольської земської управи. На цей час він, як пенсіонер Міністерства Народної Освіти, отримував учительську пенсію в розмірі 254 крб. Однак цих грошей на життя не вистачало. Через це він звертається до земства із клопотанням додати йому платню до посадового окладу, враховуючи попередній стаж учительської служби. Шкільна комісія клопотання колишнього вчителя задовольнила. Крім вищеназваної посади Д.Я. Сердюков обіймав також у земстві ще одну посаду - завідувача народними бібліотеками.

Протягом багатьох років він, як згадувалося вже, переймався поповненням різноманітних музейних зібрань, надсилаючи предмети музейного значення до Ермітажу, Історичного музею (м. Москва), музею Таврійської Вченої Архівної Комісії (м. Сімферополь). Крім того брав також активну участь і в формуванні колекцій, що надходили також і до Мелітопольської земської управи. Тому й не випадково, що Голова Мелітопольської земської Управи А. Риков серед інших виокремлював саме колекцію старожитностей Дем’яна Яковича, зібрану ним на Кам’янському городищі, а також під час досліджень курганів.

Пізніше, як відомо, основою археологічної колекції Мелітопольського краєзнавчого музею під час його заснування та подальшого формування фондів стали предмети давнини, зібрані Д.Я. Сердюковим. На чому, власне, наголошував він сам, характеризуючи музейне зібрання, в частині його археологічних колекцій за станом на травень 1923 р. – «…большая же часть предметов и вся археологическая библиотека помещено в Мелитопольский музей».

До речі, він вказував на те, що за кілька місяців до дня офіційного заснування та відкриття Мелітопольського краєвого музею, тобто до 1 травня 1921 року, з 8 грудня 1920 року і до 1 жовтня 1922 року він обіймав в музеї посаду хранителя. І лише з 1 жовтня того ж року до і до 1 жовтня 1924 року, працював вже на іншій посаді – завідував окружним музеєм. Одночасно працюючи спочатку вчителем з ліквідації неписьменності «…в 7-му Польовому Тяжкому Гарматдивізіоні…», а потім «…в школі Окрміліції та Г.П.У. м. Мелітополя». Потім йому довелося впродовж року, за скороченням штатів музею, бути безробітним і лише з 1 жовтня 1925 року знов обійняти посаду завідувача окружним музеєм. Тоді ж, з грудня 1926 року завідувач музею стає постійним членом-кореспондентом Одеської краєвої комісії з охорони пам’яток матеріальної культури.

Перші відомості про археологічні експедиції Мелітопольського окружного музею краєзнавства відносяться до 20-х рр. ХХ ст. і також, зрозуміло, пов’язані з його іменем.

Так, 3 серпня 1928 року завершила свою роботу експедиція в с. Трояни Коларівського району Мелітопольської округи, організована Управлінням науки Народного комісаріату освіти. Роботою експедиції безпосередньо керував професор С.С. Дложевський. На той час він очолював Одеський історико-археологічний музей, а також обіймав одночасно дуже багато інших службових та громадських посад, систематично організовуючи археологічні розвідки, експедиції та охоронні розкопки.

До складу цієї експедиції, серед інших її учасників, входив також завідувач Мелітопольським окружним музеєм краєзнавства. Пріоритетним завданням експедиції, як відзначав Д.Я. Сердюков, було вивчення малодослідженої на той час східної частини Мелітопольщини. Під час її роботи було виявлено та складено план «гуртка на 13 могил», досліджено одну могилу с. Трояни, так звану «Шопівську №1», де виявили глиняний посуд, кістяк дорослої людини. Також було взято на облік в Троянах та його околицях кілька пам’яток, а також кам’яну бабу. Всі речі супроводу з «шопівського» кургану було передано до Мелітопольського музею.

Наступного, 1929 року, одержавши відкриті листи, він продовжував дослідження краю. На кошти Окрвиконкому він здійснив археологічні розкопки кількох курганів на території Мелітопольської округи. Як правило, при цьому дослідник застосовував методику «глухої траншеї». Один з археологічних об’єктів знаходився між Великою та Малою Лепетихами, інший курган поблизу с. Данило-Іванівка (Данило-Іванівський курган), ще один, так званий, Ново-Дмитрівський «Шкільний» курган розташований у Ногайському районі, а також курган у садибі Бабенка, в с. Костянтинівка Вознесенського району. Речі супроводу було виявлено, переважно, лише поблизу Великої Лепетихи. Про інші знахідки археолог дізнавався від місцевих мешканців, проте нічого із знайденого тут побачити йому так і не вдалося.

Наприкінці 20-х років, коли вже Дем’ян Якович досяг вже поважного віку, його на посаді директора змінив, як відомо, І.П. Курило-Кримчак. Проте роботу в Мелітопольському краєвому музеї він не полишив. Продовжував працювати тут, лише на інших посадах на протязі ще кількох років : заступником директора, завідувачем культурно-історичним (історико-археологічним) відділом, тимчасово виконуючим обов’язки директора. Він також провадив спостереження в астрономічній обсерваторії (за сумісництвом), опікувався питаннями (з персональною відповідальністю) пов’язаними з ремонтом будівлі музею, виконував обов’язки секретаря. Він виїжджав також у відрядження для археологічних розкопок, вивчення досвіду роботи інших музейних закладів тощо.

З 15 березня 1933 року в Мелітопольський краєвий музей на посаду охоронця влаштувалася В.Я. Сердюкова. Однак працювати тут їй довелося недовго, лише кілька місяців. З 12 грудня Варвару Яківну було викреслено зі списку співробітників краєзнавчого музею у зв’язку зі смертю. Було їй 70 років.

Важко переживаючи смерть близької людини, сам важко хворий, Д.Я. Сердюков бере позачергову відпустку на роботі. Терміном до 1 січня 1934 року. Однак на роботу в призначений день він вже не вийшов. А в книзі наказів по Мелітопольському краєвому музею спочатку з’являється наказ про те, що через похилий вік його звільняють від обов’язків секретаря й «…зокрема рахівничою справою», а потім з’являється останній запис, в якому згадується його прізвище. Це наказ по музею за №1 від 16 січня 1934 року. В якому мовиться про те, що згідно з висновками лікарської комісії Д.Я. Сердюкову надано інвалідність II категорії, через що з 1 січня 1934 року він звільняється від обов’язків наукового співробітника.

Помер у Мелітополі 12 квітня 1934 року.

Враховуючи вагомий внесок Дем’яна Яковича Сердюкова в розвиток археології нашого краю, здобутки його на ниві музейного будівництва, співробітниками Мелітопольського краєзнавчого музею Валерієм Михайловичем Тимофєєвим та Романом Вікторовичем Клочком було підготовлено видання «По поручению археологической комиссии» про його життя та діяльність, видане у вересні 2013 року.

#MLTmuseum #Мелітопольськийміськийкраєзнавчиймузей #Деньархеолога #15серпня #дослідникиЗапорізькогокраю #ДемянСердюков #археолог #видатнімелітопольці #музейнапрограма #археологічніпамяткиЗапоріжжя #Мелітополь #знаминашаісторія #САМЕТУТ #серпень2021