Дайджест-імпреза «ВИДАТНІ ОСОБИСТОСТІ МЕЛІТОПОЛЯ» СТАМБОЛІ Ілля Борисович

Дайджест-імпреза «ВИДАТНІ ОСОБИСТОСТІ МЕЛІТОПОЛЯ»

СТАМБОЛІ Ілля Борисович (20.08.1871, Мелітополь – 05.02.1954, Стамбул, Туреччина) – підприємець, купець і меценат

Ілля Борисович народився в 1871 році в Мелітополі в багатій і шанованій караїмській сім'ї феодосійського міщанина Бориса (Баруха) Йосиповича Стамболі і Естер Яківни Фіркович. Мати Іллі була онукою Авраама Самуїловича (Самойловича) Фірковича – караїмського письменника і археолога, збирача древніх рукопісів, священнослужителя-газзана. Коли в 1839 році у Одесі було засноване Товариство історії та старожитностей, Фіркович отримав відрядження для збирання караїмськіх старожитностей. Йому удалось зібрати багату колекцію старовинних книг, рукописів и надгробних написів, зокрема, Кримський рукопис Старого Заповіту (з особливими пунктуацією арамейськго тексту), много самаритянських рукописів та пам'ятки арабської та перської писемності. У колекціях Фірковича виявилоcя много цінного матеріалу для історії та літератури кримських караїмів. За спогадами його сучасників, Ілля Борисович виріс схожим на прадіда і теж був дивовижною особистістю – людиною невгамовної енергії, широкого кругозору, гнучкого розуму, товариським, завдяки чому мав великі ділові зв'язки. Він був знайомий з найкращими представниками творчої інтелігенції Мелітополя. Його сусідами по вул. Воронцовській були найвідоміші підприємці міста.

Основним місцем проживання родини Стамболі був Мелітополь. Тут він успішно вів справи, торгував бакалією, володів складами і винними лавками. Однак Ілля Борисович був далеким від жадоби накопичення, прагнув до прогресу. Так в 1907 році він вирішив побудувати в місті на свої кошти осередок культури – приватний концертний зал і 17 вересня 1907 року подав прохання в будівельне відділення Таврійського губернського правління "про прибудову в м. Мелітополі на власному дворовому місці приміщення для концертного залу (на 500 місць) по Воронцовській вулиці".

Зимовий театр Стамболі, як його стали називати, став центром (або одним з найважливіших центрів) культурного життя міста. Тут проходили драматичні та оперні вистави приїжджих професійних труп, сольні концерти оперних співаків, піаністів, балетних виконавців.

Організаторамими концертів виступали Е. Шульман, Н.З. Лемперт, засновник музикальної школи у Мелітополі Ілля Михайлович Чубати.

Репертуар театру був досить різноманітним. У 1913 р. трупа В. Немировича-Данченко привезла до Мелітополя п’єсу «Вихрест». Побували в нашому місті і трупи Прохоровича та Товариства «русско-малорусских» опереткових и драматичних артистів». У 1913 році в театрі Стамболі виступала трупа відомого українського актора, режисера, драматурга, антрепренера Олексія Суходольського з драмами «Хмара» (Суходольського) і «Лимерівна» (П. Мирного). У 1911 р. в театрі Стамболі виступав відомий співак Олександр Давидов (уродженець Мелітополя).

26 вересня 1913 року в театрі відбувся концерт відомого скрипаля-віртуоза Михайла Піастро. Двічі приїжджали в наше місто скрипаль Борис Сібор і піаніст Олександр Гольденвейзер.

У 1908 році Ілля Стамболі відкриває електробіограф (в сучасному розумінні – кінотеатр) в приміщенні, що знаходилося поруч з концертним залом на одному дворовому місці.

"19 листопада 1908 року комісія в складі пристава м. Мелітополя Голєніщева та архітектора Торова провела огляд приміщення електробіографа на предмет відкриття. Електробіограф знаходиться у відділенні кам'яної будівлі, має загальний зал з естрадою для екрану; зал цей має два запасних виходи і 4 великих вікна, що виходять у двір. Зал опалюється 4 печами. "

Цей заклад часто міняв назви: у 1912 році кінотеатр віддали в аренду Е. Шульману (власнику Літнього театру і афішних тумб). При ньому сінематограф «Світ ілюзій» став називатися «Лотос». У 1913 році театр отримав нову назву – «Зимовий театр Аполло». Можливо тому, що у вересні 1913 р., як це видно з оголошеня, сінематографом вже завідував Петро Смірнов. П. Смірнов разом зі своїм компаньоном Пелехом були мелітопольськими братами Люм’єр. Вони стояли біля початків кінематографу у нашому місті і оперували трьома закритими кінотеатрами і літнім кінотеатром у міському саду.

Поряд (у тій же будівлі!) із Зимовим театром на Воронцовській вулиці знаходився «першокласний» «Центральний готель» (М.В. Крилов згадує й готель «Париж»), що належав Стамболі. 24 номери з усіма зручностями коштували від 1 до 5 рублів. При готелі був відкритий теж «першокласний» ресторан, де під час обідів та вечерь грав бальний оркестр музики.

У документах Мелітопольського окружного земельного відділу в 1922 р. згадується п'ять садів, що належали до революції Стамболі. Правда, невідомо, були ці сади одного власника або декількох, бо в Мелітополі ще проживав брат Іллі Борисовича – Яків Стамболі, активний член Мелітопольського караїмського благодійного товариства (торгував винно-колоніальними товарами) та міщанин Стамболі Лазар Осипович, землевласник. В цих садах яких виростало 12 541 плодових дерев. Уже тоді черешня превалювала над іншими плодовими культурами. А вслухайтеся, які поетичні назви дали Стамболі своїм садам: Мулен-Руж (1-2-а дільниці), Гульбакча, Аннушкін, Маугуш, Дюльберг («прекрасний», є такий палац в Кореїзі). Стамболі також належав великий черешневий сад у с. Терпінні.

Ілля Борисович Стамболі орендував місця розваг у Міському саду. У деяких джерелах згадується, що у тому ж 1908 році він розбив Літній сад, який став улюбленим місцем відпочинку мелітопольців: тут проводилися народні гуляння, ігри для дітей, спортивні змагання, виступали знаменитості того часу, професійні творчі колективи.

Краєзнавці вважають, що сад Стамболі знаходився в районі сучасної вул. Молочної, в закруті ріки. Саду вже немає, але зберігся дім із червоної цегли, що був побудований Стамболі. Територія саду зайнята подвір’ями мелітопольців. Треба сказати, що питання про Літній сад Стамболі ще потребує додаткового вивчення.

У родині Іллі Борисовича та Марії Веніамінівни Стамболі було семеро синів та дочка Олександра, улюблениця батька. У 1922 році І. Стамболі разом з Олександрою були змушені іммігрувати до Туреччини. Там Ілля Борисович скромно жив у Стамбулі, тримав кафе і займався торгівлею. Помер в 1954 році.

Марія Веніамінівна Стамболі після революції залишилася жити в Мелітополі, потім переїхала до Харкова, де померла в 1943 році.

Семеро його синів роз'їхалися по різних містах колишнього Радянського Союзу. У Мелітополі залишився тільки Яків.

У 2009 році на стіні колишнього театру була відкрита меморіальна дошка в пам'ять про Іллю Борисовича Стамболі.

У 2010 році портрет Стамболі, поряд з портретами інших видатних мелітопольців, був включений у настінний календар «Гордість землі мелітопольської».

У вересні 2012 року, напередодні святкування 228-річчя Мелітополя, на вулицях міста були встановлені рекламні щити з портретами 6 видатних історичних особистостей, пов'язаних з містом, в тому числі – Іллі Стамболі.

З 2016 року одна з вулиць Мелітополя носить ім’я Іллі Стамболі.

#MLTmuseum #Мелітопольськийміськийкраєзнавчиймузей #ІлляСтамболі #уродженціМелітополя #видатнімелітопольці #музейнапрограма #дайджест #знаминашаісторія #Мелітополь #САМЕТУТ #серпень2021