100-річчя Другого Зимового походу армії УНР. Посилення антибільшовицької боротьби на Мелітопольщині

Історичний урок «100-річчя Другого Зимового походу армії УНР. Посилення антибільшовицької боротьби на Мелітопольщині»
У кінці жовтня ми згадуємо важливу історичну подію - Другий Зимовий похід частин Армії УНР, який став останньою героїчною спробою українських національно-державних сил військовим шляхом здобути незалежність України в ході національно-визвольних змагань 1917-1921рр. Відбувався в жовтні-листопаді 1921 року. В операції взяли участь
добровольці з інтернованих в Польщі вояків Армії УНР, яких об’єднали в Українську Повстанчу Армію, яка мала підняти масове антибільшовицьке  повстання на теренах України окупованих червоною Москвою.

Похід здійснювався трьома групами: «Бесарабською», «Подільською» і «Волинською». Найчисельнішою була остання, вона ж досягла найбільших успіхів. Проте сили були нерівні. 17 листопада 1921 в бою під селом Малі Міньки українські повстанці були розбиті переважаючими російсько-більшовицькими окупаційними силами. Велика група учасників походу потрапила у полон і була страчена.

Юрій Тютюнник (1891-1930) – генрал-хорунжий армії УНР. Став головним ініціатором останньої військової операції Армії УНР – Другого Зимового походу, під час якого командував основними силами (Волинською групою). Деякі дослідники вважають, що він за материнською лінією був внучатим племінником Тараса Шевченка. З 1923 р. вимушено співпрацював з радянською владою, але все одно потрапив у жорно сталінських репресій: 12 лютого 1929 року в Харкові був заарештований у справі Української
військової організації, звідки доставлений в Москву. Слідство тривало до грудня 1929 року. На допитах заявив: «від своїх поглядів не відмовлявся і зараз не відмовляюся». 3 грудня 1929 р. Колегією ОГПУ Юрію Тютюннику було винесено смертний вирок.

Армія УНР так і не досягла території Мелітопольщини, але тут теж діяли численні повстанські загони, які представники влади називали «бандами». Більшість їх очолював Н. Махно. У одному з документів згадувалося, що також «… була розкрита петлюрівська організація куренів. Керівництво було з Варшави... ». Проти повстанців кинули переважаючі сили: повітову ЧК, міліцію, місцеві військові частини і ЧОНи - загони надзвичайного призначення. Не гребували навіть захопленням і розстрілом
заручників із числа мирних жителів. Начальник губ. міліції нахвалявся: «…в операціях було убито і захоплено 725 бандитів і 9 батек. Добровільно здалися
236 бандитів... ».
Жорстокими методами «політичний бандитизм» в Мелітопольському повіті було практично ліквідовано в 1921 році – одночасно з остаточним розгромом частин Армії УНР.